Поліомавірус – патоген, що загрожує функціонуванню transplanted нирки

Поліомавіруси широко поширені в природі, і людську популяцію загрожують три різні віруси: вірус BK (BKV), вірус JC (JCV) та симіанський вірус (SV40), який вперше був виявлений у зв’язку з вакциною проти поліомієліту в кінці 1950-х років. Ці віруси можуть спричиняти різні проблеми зі здоров’ям, але в багатьох випадках інфекція залишається прихованою, не викликаючи серйозних симптомів.

Інфікування поліомавірусами

Інфікування поліомавірусами може статися вже в ранньому дитинстві, і згідно з епідеміологічними даними, до дорослого віку практично всі люди стикалися з цими вірусами. JCV було вперше ізольовано в 1971 році, тоді як відкриття BKV також сталося в цей період. Віруси зазвичай потрапляють в організм через дихальні шляхи або під час трансфузії крові, і за епідеміологічними даними, в США 60-80% дорослого населення є серопозитивними.

Вплив поліомавірусів на пересаджених пацієнтів

Вплив поліомавірусів на пересаджених пацієнтів є особливо тривожним, оскільки віруси можуть реактивуватися після трансплантації, особливо під впливом імуносупресивних терапій. Наслідки вірусної інфекції можуть бути серйозними, і для встановлення діагнозу та початку лікування необхідно провести відповідне скринінг.

Поліомавіруси та механізм їх інфекції

Поліомавіруси, до яких належать вірус BK і вірус JC, атакують клітини нирок і нервової системи. JCV вперше було ізольовано з мозкової тканини пацієнта, який страждав на мультифокальну енцефалопатію, в той час як вірус BKV було виявлено у пацієнта, який отримував пересадку нирки. Інфекція зазвичай безсимптомна, але віруси можуть латентно перебувати в нирках і реактивуватися під час трансплантації.

У 10-60% пересаджених пацієнтів можна виявити вірус BK або JC у сечі, що може призвести до серйозних ускладнень. Типові симптоми включають підвищення рівня сироваткового креатиніну, що може свідчити про погіршення функції нирок. Ультразвукові дослідження можуть виявити гідронефроз або звуження сечоводу, тоді як біопсійні зразки можуть показувати запальні зміни, що вказують на реактивацію вірусу.

Діагностика поліомавірусної інфекції

Для встановлення діагнозу необхідна біопсія, яка дозволяє відрізнити поліомавіруси від інших вірусів, таких як цитомегаловірус. Електронно-мікроскопічні дослідження можуть допомогти в ідентифікації патогенів, оскільки частинки поліомавірусів менші за аналогічні віруси.

Лікування поліомавірусної інфекції та виклики

На даний момент немає специфічної терапії для лікування поліомавірусної інфекції. Немає переконливих результатів щодо ефективності людських імуноглобулінів, що використовуються клініцистами. Зменшення імуносупресії може допомогти стримати поширення інфекції, але цей підхід також несе ризик відторгнення органу.

Використання препарату Цидофовір в деяких випадках дозволило врятувати пересаджені нирки, але вірусні інфекції часто ускладнюють ситуацію, особливо якщо пацієнти страждають на хронічну хворобу нирок. Встановлення діагнозу PVAN (поліомавірус асоційована нефропатія) є ключовим, і в ньому важливу роль відіграє цитологічне дослідження сечі, що дозволяє відстежувати активність вірусу.

Моніторинг поліомавірусів під час трансплантацій

Під час трансплантацій важливо проводити скринінг поліомавірусів для запобігання передачі інфекції між донором і реципієнтом. Трансплантаційні комісії дотримуються суворих протоколів при виборі донорів, які визначаються відповідними нормативними актами. Документацію лікар, який проводить пересадку, повинен подати до відповідних органів протягом восьми днів після процедури.

Після встановлення діагнозу поліомавірусної інфекції лікувальна стратегія включає зменшення імуносупресії, а також, за необхідності, антивірусну терапію. Для пересаджених пацієнтів важливим є постійний моніторинг, оскільки вірусна інфекція може повернутися в будь-який момент, що також може збільшити ризик відторгнення органу.

Дослідження поліомавірусів

Актуальні дослідження спрямовані на розширення знань про поліомавіруси та покращення можливостей лікування. Дослідники шукають нові техніки та терапевтичні підходи для моніторингу активності вірусів, щоб у майбутньому розробити більш ефективні методи лікування захворювання та збереження здоров’я пересаджених пацієнтів.